Особливості професійної діяльності сучасного вчителя літератури.

 

Пріоритетним у розвитку освіти України в ХХІ ст. є «підготовка людей високої освіченості і моралі, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження науковомістких та інформаційних технологій, мобільності та конкурентноспроможних на ринку праці».

  Зважаючи на це, важливо, щоб відбулося переосмислення ролі вчителя взагалі й українського філолога, зокрема у процесі модернізації системи освіти відповідно до новітніх досягнень науки, культури й соціальної практики.

Сучасному вчителеві літератури вже недостатньо просто мати глибокі предметні знання, володіти практичними уміннями та навичками. Йому необхідно творчо використовувати набуті знання в нестандартній змінній ситуації, виявляти конструктивність в організації і плануванні педагогічного процесу.

Удосконалення професійної компетентності вчителя викликано підвищенням соціальних вимог до нього, модернізацією освіти взагалі, зміною світоглядної парадигми, необхідністю підвищення майстерності сучасного педагога. Гуманістична освітня парадигматика включає в себе вимоги високої професійної компетентності вчителя, його готовність до педагогічного співробітництва і співтворчості зі своїми учнями не тільки у змістовно-предметному, але й у процесуально-технологічному векторі, до здійснення особистісно зорієнтованого навчання.

Процес формування професійної компетентності особистості триває протягом усього життя людини. На кожному етапі він наповнюється новим змістом, новими організаційно-педагогічними формами й методами, новими потребами і відповідними підходами до інтегрування індивідуальних професійних, соціальних аспектів життєдіяльності.

  Сьогодні в усіх сферах українського суспільства багато проблем. Не є винятком і освітня галузь, яка продовжує модернізуватися. І основним напрямком модернізації в умовах тенденції до глобалізації(єдності світу) та конкуренції між державами, націями є формування нового типу людини – активної, толерантної до людей та до самої себе, здатної позитивно ставитися до планети, Батьківщини, родини, духовних цінностей. Така людина зможе повноцінно жити в суспільстві, обрати життєву мету, вчасно зробити правильний вибір, безконфліктно вийти з певної життєвої ситуації.

Таким чином, цінними стають не тільки знання, а вміння «самостійно  здобувати знання, щоб потім уміти адаптуватися в соціумі і самостійно та творчо працювати». Це зазначається в Державному стандарті базової і повної середньої освіти та в чинних навчальних базових програмах.

Єдність навчання і виховання вимагає тісніше зв’язувати вивчення  літератури з суспільним життям громадянина демократичної держави, гідного спадкоємця минулого українського народу. 

           Нам, учителям, важливо зрозуміти, що головними питаннями, на які сьогодні орієнтує дидактика, мають бути не просто: «що вчити?», а «для чого вчити?» і особливо, «як учити?» (які форми й методи організації навчальної діяльності застосувати для розвитку особистості учня, формування його основних компетентностей.

Поставлене перед нами завдання – побудувати заняття, спрямовані на підтримку життєвих компетентностей учнів з метою подальшої адаптації їх у соціумі, реалізації як творчих особистостей. Після закінчення школи наше суспільство повинно отримати грамотну, національно свідому особистість, яка має власну громадянську позицію і поважає здобутки своєї держави, може гідно представити її на світовій арені. Саме на досягнення такого результату працює сьогодні загальноосвітній навчальний заклад.

«Формування творчої особистості учня на уроках зарубіжної літератури» .

  

Формування творчої особистості учня на уроках зарубіжної  літератури  полягає у тому, що формування та розвиток творчих здібностей та творчої особистості повинно відбуватися через спільну творчу співпрацю, яка передбачає творчі стосунки вчитель – учень, учень – учень, учитель – батьки.

У своїй роботі кожний педагог повинен користуватися такими заповідями :

·       Кожна дитина талановита.

·       Кожна дитина має право на помилку.

·       Кожна дитина має право на вільний творчий пошук.                 

Усвідомлюючи, що питання розвитку творчої особистості та творчих здібностей особливо гостро постає в сучасній школі, кожен педагог повинен працювати над цією проблемою.

Завданням роботи є впровадження інтерактивних методів та прийомів для того, щоб стимулювати й розвивати творчі здібності учнів, формувати творчу особистість школярів.

Робота з дітьми щодо впровадження цього завдання полягає в тому, щоб виявити ці творчі здібності та задатки. На уроках зарубіжної літератури повинні мати місце творчі диктанти, завдання, складання та розігрування діалогів на задану тему, створення віршів за опорними словами або початком. Все це активізує, а також стимулює розум, надихає на творчі думки.

Починаючи з п’ятого класу, учні знайомляться з такими формами роботи як «асоціативний кущ», «сенкен», «ажурна пилка». Невід`ємною частиною роботи є робота в групах, парах, призначення учнів-консультантів для роботи зі школярами, які мають труднощі.

Як же можна використати інтерактивні методи на уроках  зарубіжної літератури ?

                                 «Асоціативний кущ»

Метод «асоціативний кущ» особливо вдається на уроках з розвитку зв’язного мовлення та під час уроків-аналізів образів літературних героїв.

Метод «асоціативного куща» раціонально використовувати на уроках зв’язного мовлення, виразного читання.  На уроці із зарубіжної літератури за твором Артура Конан Дойля «Собака Баскервілей» учні самостійно складають «асоціативний кущ» до образів Шерлока Холмса та доктора Ватсона. 

Ефективним для розвитку творчих здібностей учнів є метод «ажурна пилка», який дозволяє кожному школяру виступити в ролі вчителя, передаючи свої знання однокласникам. Використання цього методу дає можливість ознайомлення з новим і систематизації картини теми. Взагалі це групова робота, але саме вона дає школярам відчути сою значущість.

                                 «Ажурна пилка»

Створюються «домашні» та «експертні» групи. Готується матеріал для  «домашньої» групи. Кожний учень повинен входити в дві групи. Спочатку школярів об’єднують у «домашні» групи, а потім створюються «експертні». Для роботи використовуються кольорові картки та роздаються учням. У кожній «домашній» групі всі її учасники повинні мати картки різних кольорів, а кожній «експертній» - однакові. Далі дається завдання «домашнім» групам, наголошуючи, що кожний повинен опрацювати інформацію на достатньому рівні. Після завершення роботи «домашніх» груп пропонується учням розійтися по своїх «кольорових» групах, де вони стануть експертами з окремої теми. Учні повинні уважно слухати представників і аналізують матеріал. Після завершення роботи пропонується школярам повернутися «додому». Кожний має поділитися інформацією, отриманою в «експертній» групі. Завдання «домашніх» груп у цьому випадку є остаточне узагальнення та корекція всієї інформації. Заключний етап – презентація у вигляді схем, таблиць, графіків або малюнків.  

Такий метод доречно використовувати на уроках зарубіжної  літератури як під час узагальнення теми, так і під час вивчення нового матеріалу.

Цікавим  є метод проектів, який використовується на уроках з метою організації самостійної та самоосвітньої діяльності учнів.   

№ п\п	Етапи діяльності	Зміст діяльності
1.	Підготовка. Визначення теми і мети проекту	Учні: обговорення, пошук інформації. Вчитель: заява задуму, мотивація, допомога в постановці завдань.
2.	Планування: а) визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації, засобів представлення результатів; б) установлення критеріїв оцінки результату і процесу.	Учні: формулюють завдання і виробляють план дій. Вчитель: коректує, пропонує ідеї, висуває пропозиції.
3.	Збір інформації (спостереження, робота з літературою, анкетування, експеримент)	Учні: збирають інформацію. Вчитель: спостерігає, непрямо керує діяльністю.
4.	Аналіз. Аналіз інформації, формулювання висновків.	Учні: аналізують інформацію. Вчитель: коректує, спостерігає, радить.
5.	Подання та оцінка результатів (усний або письмовий звіт та оцінка результатів і процесу дослідження за вчасно встановленими критеріями).	Вчитель і учні беруть участь у колективному обговоренні, оцінюють зусилля, використані можливості, творчий підхід.

З точки зору розвитку творчої особистості та творчих здібностей, цей метод ідеально підходить для реалізації мети, яку поставить учитель перед собою. Це й інсценізація, і створення репортажів з улюбленим героєм, і підбір цитатного матеріалу, і складання тестових завдань, і створення галереї малюнків тощо. Такий метод можна використовувати на уроках  зарубіжної літератури в 6 класі під час вивчення твору Л.Стівенсона «Острів скарбів».

У 7 класі за твором В. Скотта «Айвенго» учні діляться на дві групи, яким даються завдання:

1 група – «Стародавні замки».

2 група – «Мода Англії ХІІ століття».

До проектних робіт учнів входять малюнки стародавніх замків, фотокартки жіночого, чоловічого, лицарського одягу та одягу людей різних прошарків суспільства Англії ХІІ століття. Учнями підбирається цитатний матеріал. Зацікавившись таким видом роботи, учні пропонують створювати електронні презентації-проекти.

 

 

 

" Літературна Харківщина ".

Літературні традиції Харківщини своїм корінням сягають у сиву давнину. Мабуть, чарівна природа нашого краю разом з трагічними подіями, що тут відбувалися, надихнули невідомого автора на створення "Слова о полку Ігоревім". Адже похід князя Ігоря проходив саме нашими краями.

Мало, хто з кращих письменників Харківщини,  є уродженцями нашого рідного краю. Більшість із них прожила тут менше десяти років, а дехто взагалі – лише півтора роки. Але саме на Харківській землі народжувалися їх головні твори, які згодом принесли їхнім авторам визнання та славу і в яких на віки залишилися риси Слобідського краю. Їхніми іменами названі вулиці нашого міста. Будинки, де вони колись мешкали, прикрашають пам’ятні таблички «Тут жив і творив...». Сподіватимемося, що незабаром з’явиться й решта.

Григорій Сковорода

Мандрував Харківщиною і подовгу жив і працював у Харкові Григорій Сковорода. Першою батьківщиною Григорія Сковороди було село Чернухи, тоді ще Київської губернії. До Харкова письменник приїхав у 1759 році, колі його запросили читати курс поетики в Харківському колегіумі. І саме тут, у Харкові, були написані його перші філософські роботи.

Але сам Харків відбився вже в художній частині творчості Григорія Сковороди – у його відомих «Харківських байках».

Учень і перший біограф Сковороди Михайло Говолінський писав: «Він любив Харків». Але це й так зрозуміло. Тому що навіть ставши мандрівником на двадцять вісім років, письменник неодноразово повертався до нашого міста. А у 1794 році приїхав на Харківщину востаннє. Тоді він оселився у селі Пан-Іванівка. Там його й було поховано. Зараз це село називається Сковородинівка.

Петро Гулак-Артемовський

Прославили наш край П.Гулак-Артемовський, відомий байкар, професор Харківського Університету. Видатний український письменник і науковець Петро Гулак-Артемовський народився на Черкащині, навчався в Києві і тільки після цього потрапив до Харкова. Тут він вступив до університету. Закінчивши навчання, залишився жити й працювати в цьому місті. І попри його величезний літературний спадок, у пам’яті харків’ян Петро Гулак-Артемовський назавжди залишився у першу чергу як провідний освітянин.

Спочатку він викладав в Інституті благородних дівиць, потім був інспектором цього закладу, після цього – професором Харківського університету, з 1838 року – деканом словесного факультету, а протягом 1841–1849 років – ректором Харківського університету.

Завдяки своїм численним байкам і баладам, Петро Гулак-Артемовський також зробив значний внесок у розвиток живої української літературної мови.

Григорій Квітка-Основ’яненко

Прославили наш край Павло Грабовський, який навчався в Харкові; Марко Вовчок теж отримала освіту саме в Харківському пансіоні. Не можна не згадати і Григорія Квітку-Основ’яненка – зачинателя нової української прози.

Порівняно з усіма іншими письменниками, доля яких була тільки певним чином пов’язана із Харковом, Григорій Квітка-Основ’яненко має найтісніший зв’язок із Слобідською землею – він народився у селі Основа і все життя прожив у Харкові.

Григорій Квітка-Основ’яненко разом з Іваном Котляревським був засновником нової, живої літературної української мови, що, безумовно, залишило свій слід у його творах. Один з таких творів – п’єса «Сватання на Гончарівці», в якій змальовано місцину неподалік центру Харкова. Крім цього, він був активним громадським діячем. Завдяки його старанням у Харкові з’явився Інститут благородних дівиць, де згодом викладав Петро Гулак-Артемовський і де навчалася Марко Вовчок. На відміну від аналогічного Петербурзького інституту, сюди приймали дівчат абсолютно всіх соціальних верств.

З 1816 по 1821 роки Григорій Квітка-Основ’яненко був співредактором першого харківського журналу «Український вісник». Також він зробив великий внесок у розвиток театральної діяльності нашого краю, організувавши в Харкові перший постійний театр.

Борис Чичибабін

 Народившись у Кременчуці і провівши шкільні роки в Чугуєві, Борис Чичибабін приїхав до Харкова лише у 1940 році, коли вступив на історичний факультет Харківського університету. Після війни він продовжив навчання, але вже на філологічному факультеті. Та довчитися йому завадив арешт за антирадянську агітацію у віршах. Далі були п’ять років ув’язнення, після яких він знову повернувся до Харкова і оселився неподалік Держпрому. Зараз та вулиця названа на його честь.

Довчитися в університеті колишньому в’язню Чичибабіну не вдалося, тому, перепробувавши декілька професій, він став бухгалтером. Але письменництво не залишив. Тому в його творчому спадку залишилося чимало творів про улюблений Харків.

Павло Григорович Тичина

 Багато славних імен пов’язано з Харковом, багато хто залишив тут по собі яскравий слід, складаючи неповторний літопис нашого міста. Один з таких людей – український поет Павло Григорович Тичина, ім’я якого викарбовано не тільки на великій меморіальній дошці, що її встановлено на відомому письменницькому будинку «Слово», а й в історії Харкова, в історії та культурі України. Тут зростав і мужнів його поетичний дар, за це місто боліли його душа й серце. Нині пам’ять про нього дбайливо зберігає його племінник, Юрій Євгенович Тичина (який мешкає в тій самій славнозвісній квартирі, що й Павло Григорович у його «харківський період»).

До тодішньої столиці України (як тепер заведено уточнювати – першої столиці) Павло Тичина переїхав 1923 року з Києва. Саме в Харкові вирувало тоді культурне життя, точилися найцікавіші події, тут було зібрано мистецький цвіт України. Але місто, до якого згодом так прикипіла душа поета, зустріло його не надто привітно. Так само як й інші його брати по перу, Павло Григорович поневірявся без свого житла абиде, тулився, як згадував Юрій Смолич, просто «в редакції газети «Вісті» за туалетною, в тісненькій комірчині, колишній ванній кімнаті». З меблів мав тільки стіл і табурет, а за ліжко йому була «купа нерозповсюджених газет, на неї накинуто солдатську ковдру...». Як не без сумного гумору згадував сам поет, «...сплю я тепер у редакції, переношу туди звечора своє лахміття, мощуся коло батареї під вікном і уявляю, що я в Криму». Але, не зважаючи на відсутність нормального житла, Павло навіть запрошує до себе брата Євгена: «Хочу, щоб ти побував у Харкові. Хати в мене нема, та якось перебудемо...»

1934 року, як столицю було перенесено до Києва, переїхав туди з родиною і Павло Григорович Тичина. Але його тісний зв’язок з Харковом не перервався, багато доленосних, інколи й драматичних подій пов’язувало його з містом і надалі.

 Востаннє Павло Тичина відвідав Харків 1955 року з сумного приводу: приїхав проводити в останню путь свого брата Євгена, на той час відомого в місті викладача. Після похорону брата, того ж дня, Павло Григорович, який тоді був Головою Верховної Ради, поїхав з Харкова. Як виявилося, назавжди.

Така наша версія літературного Харкова. Звичайно ж, багато талановитих письменників ми не назвали, але й ті, що присутні, доводять, що Харківщина є  справжньою культурною столицею.

Історія літературної Харківщини багата на славні імена. І в наш час продовжується розвиток літератури, творчо працює спілка письменників, вписуючи нові імена до Харківського літературного Олімпу. Хто ж вони, наші сучасники, земляки, майбутні класики?