Літературні традиції Харківщини своїм корінням сягають у сиву давнину. Мабуть, чарівна природа нашого краю разом з трагічними подіями, що тут відбувалися, надихнули невідомого автора на створення "Слова о полку Ігоревім". Адже похід князя Ігоря проходив саме нашими краями.
Мало, хто з кращих письменників Харківщини, є уродженцями нашого рідного краю. Більшість із них прожила тут менше десяти років, а дехто взагалі – лише півтора роки. Але саме на Харківській землі народжувалися їх головні твори, які згодом принесли їхнім авторам визнання та славу і в яких на віки залишилися риси Слобідського краю. Їхніми іменами названі вулиці нашого міста. Будинки, де вони колись мешкали, прикрашають пам’ятні таблички «Тут жив і творив...». Сподіватимемося, що незабаром з’явиться й решта.
Григорій Сковорода
Мандрував Харківщиною і подовгу жив і працював у Харкові Григорій Сковорода. Першою батьківщиною Григорія Сковороди було село Чернухи, тоді ще Київської губернії. До Харкова письменник приїхав у 1759 році, колі його запросили читати курс поетики в Харківському колегіумі. І саме тут, у Харкові, були написані його перші філософські роботи.
Але сам Харків відбився вже в художній частині творчості Григорія Сковороди – у його відомих «Харківських байках».
Учень і перший біограф Сковороди Михайло Говолінський писав: «Він любив Харків». Але це й так зрозуміло. Тому що навіть ставши мандрівником на двадцять вісім років, письменник неодноразово повертався до нашого міста. А у 1794 році приїхав на Харківщину востаннє. Тоді він оселився у селі Пан-Іванівка. Там його й було поховано. Зараз це село називається Сковородинівка.
Петро Гулак-Артемовський
Прославили наш край П.Гулак-Артемовський, відомий байкар, професор Харківського Університету. Видатний український письменник і науковець Петро Гулак-Артемовський народився на Черкащині, навчався в Києві і тільки після цього потрапив до Харкова. Тут він вступив до університету. Закінчивши навчання, залишився жити й працювати в цьому місті. І попри його величезний літературний спадок, у пам’яті харків’ян Петро Гулак-Артемовський назавжди залишився у першу чергу як провідний освітянин.
Спочатку він викладав в Інституті благородних дівиць, потім був інспектором цього закладу, після цього – професором Харківського університету, з 1838 року – деканом словесного факультету, а протягом 1841–1849 років – ректором Харківського університету.
Завдяки своїм численним байкам і баладам, Петро Гулак-Артемовський також зробив значний внесок у розвиток живої української літературної мови.
Григорій Квітка-Основ’яненко
Прославили наш край Павло Грабовський, який навчався в Харкові; Марко Вовчок теж отримала освіту саме в Харківському пансіоні. Не можна не згадати і Григорія Квітку-Основ’яненка – зачинателя нової української прози.
Порівняно з усіма іншими письменниками, доля яких була тільки певним чином пов’язана із Харковом, Григорій Квітка-Основ’яненко має найтісніший зв’язок із Слобідською землею – він народився у селі Основа і все життя прожив у Харкові.
Григорій Квітка-Основ’яненко разом з Іваном Котляревським був засновником нової, живої літературної української мови, що, безумовно, залишило свій слід у його творах. Один з таких творів – п’єса «Сватання на Гончарівці», в якій змальовано місцину неподалік центру Харкова. Крім цього, він був активним громадським діячем. Завдяки його старанням у Харкові з’явився Інститут благородних дівиць, де згодом викладав Петро Гулак-Артемовський і де навчалася Марко Вовчок. На відміну від аналогічного Петербурзького інституту, сюди приймали дівчат абсолютно всіх соціальних верств.
З 1816 по 1821 роки Григорій Квітка-Основ’яненко був співредактором першого харківського журналу «Український вісник». Також він зробив великий внесок у розвиток театральної діяльності нашого краю, організувавши в Харкові перший постійний театр.
Борис Чичибабін
Довчитися в університеті колишньому в’язню Чичибабіну не вдалося, тому, перепробувавши декілька професій, він став бухгалтером. Але письменництво не залишив. Тому в його творчому спадку залишилося чимало творів про улюблений Харків.
Павло Григорович Тичина
До тодішньої столиці України (як тепер заведено уточнювати – першої столиці) Павло Тичина переїхав 1923 року з Києва. Саме в Харкові вирувало тоді культурне життя, точилися найцікавіші події, тут було зібрано мистецький цвіт України. Але місто, до якого згодом так прикипіла душа поета, зустріло його не надто привітно. Так само як й інші його брати по перу, Павло Григорович поневірявся без свого житла абиде, тулився, як згадував Юрій Смолич, просто «в редакції газети «Вісті» за туалетною, в тісненькій комірчині, колишній ванній кімнаті». З меблів мав тільки стіл і табурет, а за ліжко йому була «купа нерозповсюджених газет, на неї накинуто солдатську ковдру...». Як не без сумного гумору згадував сам поет, «...сплю я тепер у редакції, переношу туди звечора своє лахміття, мощуся коло батареї під вікном і уявляю, що я в Криму». Але, не зважаючи на відсутність нормального житла, Павло навіть запрошує до себе брата Євгена: «Хочу, щоб ти побував у Харкові. Хати в мене нема, та якось перебудемо...»
1934 року, як столицю було перенесено до Києва, переїхав туди з родиною і Павло Григорович Тичина. Але його тісний зв’язок з Харковом не перервався, багато доленосних, інколи й драматичних подій пов’язувало його з містом і надалі.
Така наша версія літературного Харкова. Звичайно ж, багато талановитих письменників ми не назвали, але й ті, що присутні, доводять, що Харківщина є справжньою культурною столицею.
Історія літературної Харківщини багата на славні імена. І в наш час продовжується розвиток літератури, творчо працює спілка письменників, вписуючи нові імена до Харківського літературного Олімпу. Хто ж вони, наші сучасники, земляки, майбутні класики?
Немає коментарів:
Дописати коментар